Словник Української Мови
Буква
1. Залишки, останки чогось, що залишилося після використання, знищення або зникнення основної частини.
2. (у множині, часто з присвійним займенником) Залишки, останки померлої людини; прах.
3. (переносно) Нечисленні представники, нащадки якоїсь групи, покоління, соціального прошарку, що колись існував.
Приклад 1:
Від античних часів тут збереглися купальні-терми і рештки храму богині Суліс-Мінерви поблизу священного гарячого джерела (тепер тут унікальний історико-археологічний музей). Все місто — з архітектурною перлиною старим собором, мальовничим нагромадженням затишних, з примхливими готичними або спокійними вікторіанськими обрисами будинків, оповите смарагдовою зеленню неповторних англійських газонів, на яких раз у раз спалахують жовті ватри весняних нарцисів, з вигадливої форми майданами й квітуючими вуличками, що пнуться вгору по численних пагорбах, забезпечуючи практично з кожного пункту незабутні краєвиди, — то мовби маленька середньовічна поема в камені, сірому, з теплим проблиском, місцевому батському камені.
— Коцюбинська Михайлина, “Книга споминів”
Приклад 2:
На території заповідника збереглася низка пам’яток доби українського козацтва: рештки земляних укріплень замку Дмитра Вишневецького (середина XVI ст.) та залишки укріплень Запорозької верфі (корабельні), спорудженої у 1739 р. на місці замку Д. Вишневецького на о. Мала~Хортиця, рештки земляних укріплень Хортицького ретраншементу на о. Хортиця та правому березі Дніпра, зведеного під час російсько -турецької війни 1735 -1739 років, місця розташування козацьких зимівників.
— Малярчук Таня, “Згори вниз”