Приклад 1:
(16) зу-Х іу) До відома Монсиньйора прошу довести: Як Монсиньйорові, певно, мусить бути відомо, того вечора відбулась одна з найголосніших музичних сенсацій нашого 161 ЮРІЙ АНДРУХОВИЧ часу, звістка про яку спершу облетіла всю Венецію, а згодом — і решту світу; почну одначе з того, що я супроводила Рес пондента протягом усього дня, ми трохи поплавали ґондолою на Дорсодуро, Респондент їв цукровані горішки і виглядав чимось виразно занепокоєним; ґондольєрові припали до вподоби лемківські пісні, що їх без кінця наспівував Респондент, а Доктор залишався в готелі (більше займаючись своїми дурнуватими рибками, ніж нашою спільною роботою) до самого вечора, і лише на виставу ми вирушили разом — усі втрьох, але в юрмиську оперових фанатів, що, як і ми, сунуло в бік театру «Ля Феніче» затісною для таких прощ Капле дель Пйован, нас було відтерто і відтіснено одне від одного. Щойно перед входом до театру мені вдалося знову припасти до Респондента, я сховала обличчя в його плече, і він устиг поцілувати мене за вухом, але відразу після цього ми запримітили вичікуючого нас на порозі Даппертутто: в його руці були контрамарки для всіх учасників семінару, поруч себе він мав не менше п’ятьох гостес, «ти виглядаєш найгар- нішою з венеційок, Адо», пахкав димом цей майстер липких компліментів, «будьте обережні, Перфорацький, це — фаталь на жінка», він говорив англійською, тож я не мусила перекла дати, до вистави залишалося ще добрих півгодини, Рес пондент відповів на це «для мене вона швидше фінальна жінка», Даппертутто вдав, ніби зрозумів його жарт, квитки на виставу коштували від двохсот тисяч лір і дорожче, але фундація платила за все; нарешті до нас прибило і загубле ного щойно Доктора, «я не думав що», сказав Доктор, а Даппертутто устиг повідомити кілька найостанніших новин: по-перше, Мавропуле так і не з’являвся, хоч кажуть, ніби ще вчора його бачили неподалік від мосту Ріальто, на рибному базарі, де він прицінювався до здоровенного електричного ската, а по-друге, Альборакового нікельованого коня так поки що і не знайдено, ми вдали, ніби страшенно вражені його повідомленнями, я навіть сплеснула в долоні, ми вихопили з маленьких волохатих рук Даппертутто свої три контрамарки і проштовхалися досередини.
— Андрухович Юрій, “Перверзія”
Приклад 2:
Щойно перед входом до театру мені вдалося знову припасти до Респондента, я сховала обличчя в його плече, і він устиг поцілувати мене за вухом, але відразу після цього ми запримітили вичікуючого нас на порозі Даппертутто: в його руці були контрамарки для всіх учасників семінару, поруч себе він мав не менше п’ятьох гостес, «ти виглядаєш найгар- нішою з венеційок, Адо», пахкав димом цей майстер липких компліментів, «будьте обережні, Перфорацький, це — фаталь на жінка», він говорив англійською, тож я не мусила перекла дати, до вистави залишалося ще добрих півгодини, Рес пондент відповів на це «для мене вона швидше фінальна жінка», Даппертутто вдав, ніби зрозумів його жарт, квитки на виставу коштували від двохсот тисяч лір і дорожче, але фундація платила за все; нарешті до нас прибило і загубле ного щойно Доктора, «я не думав що», сказав Доктор, а Даппертутто устиг повідомити кілька найостанніших новин: по-перше, Мавропуле так і не з’являвся, хоч кажуть, ніби ще вчора його бачили неподалік від мосту Ріальто, на рибному базарі, де він прицінювався до здоровенного електричного ската, а по-друге, Альборакового нікельованого коня так поки що і не знайдено, ми вдали, ніби страшенно вражені його повідомленнями, я навіть сплеснула в долоні, ми вихопили з маленьких волохатих рук Даппертутто свої три контрамарки і проштовхалися досередини. Зовні не надто показний, театр «Ля Феніче» просто спалахує всередині — позолота, ліпнина, розписи!
— Андрухович Юрій, “Перверзія”
Приклад 3:
— я не буду всього цього змальовувати з доклад ністю, позаяк Монсиньйор на своєму безконечно довгому ПЕРВЕРЗІЯ 162 віку мусив побувати і в цих не обділених пишнотою стінах; між першим і третім дзвінком ми обійшли майже всі його закамарки в пошуках своїх місць, Респондент і далі їв цукро вані горішки, він роззирався навсібіч, ніби прагнув когось побачити, але більшість глядачів була в прерізних масках і фантастичних строях, venite pur avanti, vezzose mascherette1, якийсь Кінокефал наступив мені копитом на ногу, а потім нахилився до Респондентового плеча і щось шепнув йому на вухо, певно, вибачився, наші місця виявились аж на балконі четвертого ярусу, це дуже високо, майже під склепінням, Рес пондент крутив у руках бінокль, якщо мені вдалося правильно почути, той Кінокефал шепнув йому на вухо щось ніби «він тут пильнуй за другим ярусом вони теж будь обережний», знову дали дзвінок, «будь обережний, Орфею», сказала я Респондентові жартома, коли ми підіймалися сходами, тому що він зовсім не дивився під ноги і ледь не спіткнувся, на одному з поверхів ми перегнали напівсонного Казаплеґру, що в супроводі обидвох тілогрійок задихано долав сходинку по сходинці і не відповідав на шанобливі привітання знайомих, лише постійно кивав головою, як це буває в таких старих пердунів, Шапайзерка, ніби нічого особливого й не вичворила нині, здалека махала Респондентові рукою й, можливо, запрошувала до своєї окремої ложі, на щастя, Респондент не помітив цього розпусного жесту, явно заклопотаний чи мось іншим, навсібічним роззиранням, біноклем; Дежавю, цього разу одягнутий Арлекіном, тягнув за собою цілий Шлейф Старовини і Традиції; поруч промайнув хтось під личи ною найманого вбивці, але Респондент не зауважив його; «1836 року цей театр згорів», сказала я, «але був відбудо ваний у тому ж таки первісному варіянті з 1792 року», відповів на це Респондент, ковзаючи поглядом з-за окулярів по балко нах другого ярусу, адже наші місця приходились якраз посередині зали, то були дуже добрі місця, Доктор нібито випадково всівся поміж Респондентом і мною (а я так сподіва лася ще однієї зустрічі з його віртуозними пальцями, з цим чардашем Монті! ), внизу під нами Альборак Джабраїлі щось 1 Тут, здається, процитовано арію Дона Джованні з однойменної опери Моцарта: «Виходьте-но вперед, манірні маски» (італ.).
— Андрухович Юрій, “Перверзія”
