репліка

1. Коротка заувага, відповідь або вигук одного персонажа, що слідує за словами іншого персонажа в драматичному творі, діалозі, розмові.

2. Точне відтворення, копія якогось художнього твору (наприклад, картини, скульптури), виготовлена автором або за його участю.

3. (У біології) Процес відтворення, самокопіювання або відновлення структури (наприклад, реплікація ДНК).

4. (Переносно) Повторення чи наслідування чиїхось слів, думок, вчинків.

Приклади вживання

Приклад 1:
Прочитавши рецензію Білецького на роман Скляренка «Святослав», записує в щоденнику: «Ось як треба писати і скільки знати» (6: 22) — мовби внутрішня репліка у відповідь на вічно болючу тему ненаписаної дисертації, — вона і знає недостатньо, і писати не вміє… Щоденники засвідчують притаманні авторці безперечні творчі потенції, які, очевидно, недостатньо реалізувалися у видимій щоденній роботі й шукали, як видобутися назовні — мовби підземне джерело. Показові щоденникові автохарактеристики, що засвідчують нахил до самоаналізу, «самокопання».
— Коцюбинська Михайлина, “Книга споминів”

Частина мови: іменник (однина) |