рег

Приклад 1:
Стоїть та ди­виться вслід їй ще дивніши­ми очи­ма – мов­би – пе­рег­ля­нув че­рез го­ру!.. У ву­хах йо­го ще вчу­вав­ся її го­лос свіжий, тон­кий, її сміх мо­ло­дий та дзвінкий; пе­ред очи­ма, як та при­чу­да, ма­ня­чи­ла її пос­тать мет­ка, жва­ва; йо­му усміха­ло­ся її лич­ко, біло-рум’яне, з яс­ни­ми очи­ма, з чор­ни­ми бро­ва­ми; уся во­на, з зе­ле­ною кер­сет­кою, з чер­во­ною спідни­цею, при­вид­жу­ва­лась йо­му, як жи­ва… “Що це?
— Білик Іван та Мирний Панас, “Хіба ревуть воли, як ясла повні?”

Приклад 2:
Бо­ро­да йо­му бу­ла гла­денько ви­го­ле­на; ї як та со­кир­ка ви­да­лась во­на упе­ред, хо­ва­ючи у про­га­лині між дов­гим но­сом і со­бою за­па­лий рот, з сухі ми то­неньки­ми гу­ба­ми; го­ло­ва тро­хи по­да­ла­ся на­зад дов­га шия вип’ялась так, як у во­ла, ко­ли йо­го у яр­мо зап­ря­га­ють; на гру­дях од­то­пи­ри­лись верхні краї фор ме­но­го сюр­ту­ка, зас­теб­не­но­го уни­зу на два ґудзи­ки Д ро­би­ли ніби горб, а на спині був справжній горб -• аж од са­мих пле­чей до тон­ко­го, пе­рег­ну­то­го ста­ну… І “Ну й цього пе­рег­ну­ло!” – по­ду­мав Чіпка.
— Білик Іван та Мирний Панас, “Хіба ревуть воли, як ясла повні?”

Приклад 3:
– Совершенiє уго­то­ва­ся, – вi­дiз­вавсь до Ко­но­топської сот­нi пи­сар, Про­кiп Ри­го­ро­вич Пiст­ряк, сто­ячи бi­ля ка­ла­вур­них, що сте­рег­ли низ­ку вiдьом, i при­див­ля­ючись пильно, щоб кот­ра з них, пе­ре­ки­нув­шись або со­ро­кою, або сви­нею, та не да­ла б дьору; а як по­чув го­мiн сво­го на­чальни­ка, так за­раз, зняв­ши ша­поч­ку, i пi­дiй­шов до нього, i пок­ло­нивсь йо­му ни­зенько, i ка­же: – Вож­де­лiн­но­го умо­iзс­туп­ле­нiя, з днев­ним мiс­топ­ре­би­ва­нi­ем, вам, па­не сот­ни­ку, ут­ре­су­губ­ляємо!
— Квітка-Основ’яненко Григорій, “Конотопська відьма”