Радимичі — східнослов’янське плем’я, що в IX–XII століттях мешкало в басейні річки Сож (територія сучасної східної Білорусі та прилеглих земель Росії) та входило до складу Київської Русі.
Радимичі — представники цього племені, його члени.
радимичі
Буква
Приклади:
Приклад 1:
Що дає тоді тон місту, так це численні артілі робочих мулярів та теслярів з Вятки та з інших губерній: оті «вятичі, та радимичі, та деревляни, та дуліби» — як жартом кажуть на них московські інтелігенти. Та од їхнього гуркоту і гуків кожен, звичайно, радніший на літо втекти і не поспішає вернутися до міста перед часом.
— Тютюнник Григорій, “Вир”
Приклад 2:
Зв’язок сіверян з радимичами й в’ятичами мав, одначе, за собою деякі спеціальні обставини, що причинилися до того скріплення: у радимичів і в’ятичів не було розвиненого міського життя, як у сіверян, і чернігівські князі не стрічали опозиції зі сторони місцевих міських центрів; тоді як сама сіверянська земля ділилася на волості, з головнішими містами на чолі, радимичі й в’ятичі лишаються в позиції пасивних повінцій. Сіверяни на лівім боці Дніпра грали подібну ролю, як поляни на правім; їх старі міські торговельні центри — Чернігів, Переяслав, Любеч домінували над цілою Задніпрянщиною, її комунікацією й торгівлею, зовсім незалежно від племінних ріжниць — як Новгород та Смоленськ держали в руках Поволжя (зрештою, ми стрічаємо в літописі натяки, що й сі сіверянські провінції так дуже своєї моральної одності з Черніговом не відчували — див.
— Невідомий автор, “135 Vibrani Statti Mikhailo Grushievs Kii”