рад

Приклад 1:
Таж якби не він, давно б уже не стало сього дуба, що стільки бачив наших рад і танців, і лісових великих таємниць. Вже німці міряли його, навколо втрьох постававши, обсягли руками — і ледве що стікло.
— Українка Леся, “Лісова пісня”

Приклад 2:
Грицько радів, дя­ку­вав у душі по­рад­ників. А ро-; бив – як той віл, цілий день; спав на голій землі або) на ко­лод­дях; ус­та­вав тільки що на світ бла­гос­ло­ви­ло­ся та зно­ву за ро­бо­ту брав­ся; навіть ма­ло що й їв, та й то все на хо­ду: пильну­вав, на­до­лу­жав, як би більше за­ро­би­ти!
— Білик Іван та Мирний Панас, “Хіба ревуть воли, як ясла повні?”

Приклад 3:
Хоч па­рень со­бi i че­пур­ний був, а тут i у не­дi­леньку свя­ту не брав бi­лої со­роч­ки, та й – про­щай­те у сiм сло­вi – ки­таєвих си­нiх шта­нiв на нiч не знi­мав, так, сер­де­ка, у них i но­чу­вав, рад–рад, що за пiв­нiч доп­хав­ся до­до­му; а там чи зас­нув, чи нi, вже йо­го, ще сон­це не схо­ди­ло, збу­ди­ли. За­раз схо­пивсь, ви­по­зi­хав­ся, ви­чу­хав­ся, по­мо­ливсь бо­гу, нюх­нув ра­зiв три­чi крiп­кої ро­менської ка­ба­ки, прос­лу­хав, що йо­му чи­та­ли, дав по­ря­док i, зос­тав­шись сам у свiт­ли­цi, сiв на лав­цi: го­ло­ва йо­му не­че­са­на, чуб не пiд­го­ле­ний, пи­ка нев­ми­та, очi зас­па­нi, уси роз­ку­дов­че­нi, со­роч­ка розх­рис­та­на; край йо­го на сто­лi люлька i га­ма­нець, ка­ла­мар, гре­бi­нець i пов­на кар­ват­ка ще то­рiшньої ду­лiв­ки, що ще зве­чо­ра на­то­чи­ла йо­му Пазька у пляш­ку, а вiн, хоч i на­си­пав у кар­ват­ку, щоб то, знаєте, з жур­би ви­пи­ти, та як за­жу­ривсь зно­ва, та й за­був, так i лiг та й зас­нув; та й те­пер, ус­тав­ши, не ду­же на тую ду­лiв­ку ква­пив­ся, бо ще но­ве ли­хо зов­сiм йо­го скру­ти­ло, i вiн i сам се­бе з жур­би не тя­мив.
— Квітка-Основ’яненко Григорій, “Конотопська відьма”