п’ядь

Приклад 1:
Стіни чорні, аж цвіллю взя­ли­ся од во­ди, що дощі, по­на­ли­ва­ли крізь ли­ху осе­лю; че­ре­ва­та піч потріска-1 лась,-диміла, куріла; замість лав якісь кри­во­ногі ослінчи­ки-і сісти на них страш­но; стіл-хо­до­ром хо­дить; піл-на п’ядь дош­ка од дош­ки: Мот­ря під хо­лод дві дош­ки спа­ли­ла, бо не бу­ло чим у хаті про-! ку­ри­ти… Бідо­та нес­ка­зан­на, злидні не­ви­лазні!… Неодрадне жит­тя Мот­ри­не.
— Білик Іван та Мирний Панас, “Хіба ревуть воли, як ясла повні?”

Приклад 2:
А як гля­не у вiк­но, – йо­го пан­на Оле­на си­дить край па­на Ха­лявсько­го; як пос­лу­ха, що дру­жеч­ки прис­пi­ву­ють вже не так, як учо­ра, за­мiсть Ми­кит­ки та вже Дем’янка, а слi­пий скрип­ник, си­дя­чи у сi­нях, що е ду­ху скри­пить Дер­бенський марш, а бi­со­ва вiдьма, Яв­до­ха Зу­би­ха, за­мiсть ма­те­рi си­дить у чер­во­них юх­то­вих чо­бо­тах з пiд­ко­ва­ми у п’ядь, а на го­ло­вi ки­бал­ки, що усе-то зять, пан Ха­лявський, на­да­ру­вав, та ще во­на ви­зир­не до нього у вi­кон­це та й глу­зує над ним: так аж об по­ли б’ється ру­ка­ми i зу­ба­ми кла­ца. Пан Ри­го­ро­вич мав бу­ло по­ки­ну­ти i своє бо­ярст­во i при­ту­ли­ти­ся до чу­жо­го ве­сiл­ля, бо ба­чив, що тут i стра­ва уся­ка муд­ра, i го­рiл­ки ба­гацько, i пош­ту­ють на­под­ряд усiх, не роз­би­ра­ючи, хто пер­шу п’є, а хто вже i п’яту.
— Квітка-Основ’яненко Григорій, “Конотопська відьма”

Приклад 3:
На глухій стіні килим висить, і на килимі колодка з-на п’ядь довжини, й на ній написано Nota. Ноту чіпляють тому, хто забалака по-наськи, — хто «мужичпть».
— Тютюнник Григорій, “Вир”