Словник Української Мови
Буква
1. Релігійний подвижник, який добровільно відмовляється від мирського життя та мешкає на самоті (часто в пустельній місцевості, лісі чи печері) для молитви, аскетичних практик і духовного самовдосконалення.
2. Переносно: людина, яка веде замкнутий, самітницький спосіб життя, уникає товариства інших людей і соціальних зв’язків; відлюдник, самітник.
3. Зоол. (заст.) Народна назва деяких комах, що мешкають поодинці (на відміну від громадських видів), зокрема окремих видів ос або диких бджіл.
Приклад 1:
Тільки спраглий пустельник, моряк, робінзон, караїм — П’ють засмагу, як вина. І кров червоніє, і нащо За роботу їм братись, як сонце сьогодні — для них?
— Кіяновська Маріанна, “Бабин Яр. Голосами”
Приклад 2:
Пустельник Григорій Варсава Сковорода (Д. Мейнгард) In super abili loco stat animus, qui externa deseruit. Nunquam major est, quam ubi aliena deposuit, et fecit sibi pacem, nil timendo… (Seneca, Epistolae, 79)7.
— Тютюнник Григорій, “Вир”
Приклад 3:
Антоній Єгипетський – пустельник (251-356 pp.). Житія описують його фантастичні видіння й диявольські спокуси.
— Тютюнник Григорій, “Вир”