1. Напрям у живопису кінця XIX століття, що виник у Франції в рамках неоімпресіонізму, характерною рисою якого є техніка написання картини чіткими, окремими мазками у вигляді точок або невеликих квадратів чи прямокутників чистого кольору, що зливаються в єдине зображення лише при розгляді з певної відстані.
2. У музиці — стиль або техніка композиції, за якої музична тканина будується з окремих, ізольованих звуків або коротких мотивів, що розділені паузами, створюючи ефект, аналогічний до малярського пуантилізму.