1. У фізиці та техніці — властивість випромінювання, що лише частково або формально відповідає ознакам когерентності, коли хвилі мають обмежену або штучно створену узгодженість фаз, що не є повною чи стійкою.
2. У переносному значенні — видима, поверхнева або штучна узгодженість, цілісність чи логічність чого-небудь (наприклад, тексту, теорії, системи), що при детальному розгляді виявляється неповною, умовною чи імітаційною.