притиск

Приклад 1:
(На слові «сину» кладе іронічний притиск.) Ну, то скажи йому, як має звати, — уже ж не дядьком?
— Українка Леся, “Лісова пісня”

Приклад 2:
), ну гаразд, у Києвi, в Украї‑нi — з росiйською: всякає ззовнi накрапами, зсихається‑цементується, i мусиш — або повсякчас провадити в умi розчисний синхронний переклад, що звучить вимучено й ненатурально, — або ж приноровитися, як усi ми, самим голосом брати чужомовнi слова в лапки, класти на них такий собi блазнювато‑iронiчний притиск як на забуцiм‑цитати (наприклад — гарний приклад для студентiв, можна навести завтра на лекцiї: “Ти себе що — “побєдiтєльнiцей” почуваєш? “).А ще можна б сказати — виступаючи з доповiддю в якому‑небудь американському унiверситетi, або на конференцiї “трiпл‑ей‑дабл‑ес”, або в Кеннан Iнстiт’ют у Вашiнгто‑нi, або де тебе ще там i далi носитиме лихим вiтром, сто, максимум двiстi баксiв гонорару плюс сплачена дорога — i дякуй гречненько, ти не Євтушенко й не Татьяна Толстая, щоб дiставати по тисячi за виступ, та хто ти ваще така, слиш, ти, забацана Ukrainian, дитя вiдрадненської комунальної “хрущовки”, з якої цiлий вiк марно силкуєшся вирватись, Попелюшка, що летить через океан понарiкати за вечерею у Шеффiлда з парочкою Нобелiвських лауреатiв (промiнячись навсiбiч, чотирма мовами нараз за одним столиком сиплючи) на iдейну вичерпанiсть сучасної цивiлiзацiї, по чiм вертається в свою київську кухню площею 6 кв.м.сваритися з мамою й принижено тлумачити рiдним редакторам, що где я, там i буде вiтчизна” — то зовсiм не значить “ubi bene, ibi patria”, — бодай тому, що через цю саму довбану patria тобi нi у Шеффiлда, нi у Тiффанi, нi на Гавайях, нi на Флоридi, нiде й нiколи не є bene, бо вiтчизна — то не просто земля народження, правдива вiтчизна є земля, котра потрапить тебе вбивати — навiть на вiдстанi, подiбно як повiльно й невiдворотно вбиває дорослу дитину, утримуючи її при собi, сковуючи їй кожен порух i помисл власною обволiкаючою присутнiстю, — а, що там розводитися довго, тема мого сьогоднiшнього виступу, ледi й джентльмени, — як i зазначено в програмi, “Польовi дослiдження з українського сексу”, i, перш нiж перейти до неї, хочу подякувати всiм вам, присутнiм i вiдсутнiм, за нiчим не виправдану увагу до моєї країни й моєї скромної особи, — от чим як чим, а увагою ми досi розбещенi не були: по‑простому сказавши — здихали, на фiг нiким не завваженi (я тут ще в досить упривiлейованому становищi, бо якби зважилась, плюнула й висипала в рота разом усю решту таблеток iз жовтогарячого слоїчка, то тiло виявили б досить хутко, десь, либонь, день на третiй: Крiс, факультетська секретарка, зателефонує, тiльки‑но я не з’явлюся на лекцiю, отже, грiх нарiкати, ниточка‑павутиночка, хай i тонюня‑провисла, щоб, за неї шарпнувши, дати свiтовi знати про свiй черговий, цим разом останнiй, вiд’їзд, у мене все‑таки є, — i якби з тим чоловiком щось сталося там у пущi, — хоч я й не думаю, аби з ним щось сталося, вiн нiколи не вчинить цього сам, забагато має в собi злостi для такого дiла, — то Марк i Розi щодня ж навiдуються до нього), — так ось, ледi й джентльмени, прошу не поспiшати квалiфiкувати розглянутий випадок закоханостi як патологiчний, бо доповiдач iще не сказав головного — головне ж, ледi й джентльмени, полягає в тому, що в життi пiддослiдної то був перший український мужчина.
— Забужко Оксана, “Польові дослідження з українського сексу”

Приклад 3:
дiждалась? Щоб ти так дiждала вiд свого сина! (Розлючена йде до хати, на порозi стрiчається з Килининим сином, що вибiгає з сопiлкою в руках). Оступися, злидню! (Штурхає хлопця i заходить в хату, тряснувши дверима). Х л о п ч и к Ви-те прийшли вже, тату? Вже, мiй сину. (На словi “сину” кладе iронiчний притиск). К и л и н а (вражена) Ну, то скажи йому, як має звати, – уже ж не дядьком? Та хiба ж я що? Ходи, ходи сюди, малий, не бiйся. (Гладить хлопця по бiлiй голiвцi). Чи то ти сам зробив сопiлку? Х л о п ч и к Сам. Та я не вмiю грати. Коб ви-те! (Простягає Лукашевi сопiлку), Ей, хлопче, вже моє грання минулось!.. (Смутно задумується). Х л о п ч и к (пхикаючи) I!
— Українка Леся, “Лісова пісня”