Значення
-
Короткий алегуричний оповідний твір побутового, філософського або релігійного змісту з моральним висновком, повчанням; байка, аполог.
-
У релігійній літературі, зокрема в Біблії — коротке іносказане оповідання з морально-етичним чи релігійним змістом, яке використовував, наприклад, Ісус Христос для проповіді високих істин.
-
Переносно: явище, подія або випадок, які стали загальновідомими, навчальним прикладом або предметом загальних розмов.
-
Застаріле: казка, легенда; також загадка.
Правопис та відмінювання
Граматичні форми:
н. притча, р. притчі, д. притчі, з. притчу, о. притчею, м. притчі, к. притче
Походження слова (Етимологія)
Слово ‘притча’ походить від праслов’янського *pritъča, утвореного за допомогою префікса *pri- (що означає ‘при, біля’) та кореня *tъk- (пов’язаного з дієсловом ‘ткати’). Спочатку воно означало ‘щось сплетене, з’єднане’, а згодом набуло значення ‘повчальна розповідь, алегорія’. Це слово є спільним для багатьох слов’янських мов, зокрема російської, білоруської та польської.