присягання

1. Урочиста обіцянка, клятва, яку дають перед Богом, державою або суспільством, зобов’язуючись сумлінно виконувати обов’язки, дотримуватися вірності, законів тощо; сам акт давання такої клятви.

2. Текст такої урочистої обіцянки або клятви, що має встановлену форму.

3. (переносно) Щира, підкреслена заява в чомусь, тверда обіцянка.

Приклади вживання

Приклад 1:
На практиці це означало: вростання в радянську епоху — привселюдне уславлення курсу компартії й присягання на вірність ідеям партії (Павло Тичина, Микола Бажан, Володимир Сосюра…) або еміграція (Володимир Винниченко, Євген Маланюк, Юрій Клен…) або репресії та концтабори (Остап Вишня, Борис Антоненко-Давидович…) або самогубство від безвиході (Микола Хвильовий…) Виживали одиниці… Драй-Хмара, як визнавав він сам, «не вріс у свою епоху», і тому на нього чекало спочатку замовчування, далі — заборона до друкування творів, і, врешті-решт, фізичне знищення. Однак наголошу.
— Самчук Улас, “Марія”

Приклад 2:
Присягання, божiння, i тодi зрада й ганьба, неслава, сором!.. А вiн живе тут, нiкуди не поїхав, гарно вбраний… живе добре, мабуть… i покинув її, забув, мов то не вiн присягався, не вiн занапастив їй життя!..
— Невідомий автор, “186 Sieried Tiemnoyi Nochi Boris Dmitrovich Grinchienko”

Частина мови: іменник (однина) |