Значення
-
Який стосується перетворення інших частин мови на іменник (субстантив) або вживається замість нього; такий, що набув ознак іменника.
-
У граматиці: такий, що належить до розряду прикметників, які вживаються самостійно, без іменника, виконуючи синтаксичну функцію підмета, додатка тощо (наприклад, “лікар приймає хворих”, “він зустрів знайомого”).
Правопис та відмінювання
Граматичні форми:
н. присубстантивний, р. присубстантивного, д. присубстантивному, з. присубстантивний, о. присубстантивним, м. присубстантивнім, к. присубстантивний