1. Який стосується перетворення інших частин мови на іменник (субстантив) або вживається замість нього; такий, що набув ознак іменника.
2. У граматиці: такий, що належить до розряду прикметників, які вживаються самостійно, без іменника, виконуючи синтаксичну функцію підмета, додатка тощо (наприклад, “лікар приймає хворих”, “він зустрів знайомого”).