Словник Української Мови
Буква
1. Властивість або якість того, що є пристойним; відповідність загальноприйнятим нормам моралі, етики, благопристойності у поведінці, вчинках, зовнішньому вигляді тощо.
2. Сукупність норм і правил поведінки, що відповідають вимогам моралі та етики в певному суспільстві; благопристойність.
Приклад 1:
Я кажу, звичайно, про практичне відрізнення, бо теоретичну різницю між ними навряд чи можна обґрунтувати об’єктивно, без таких хистких і відносних розумінь, як пристойність та честь. У всякому разі, в кожній пристойній пивниці, як і наша, є три-чотири дами, що спілкують з хазяїном, а той усуває, часом дуже примусово, всіх їхніх конкуренток із своєї зали.
— Підмогильний Валер’ян, “Місто”