Значення
-
(у музиці) звук, який не входить до складу основного акорду, але звучить разом з ним, створюючи певний колорит або напруженість; дисонанс.
-
(заст., діал.) увага, прислуховування; стан, коли хтось уважно слухає.
-
(заст.) особа, яка прислуховується, таємний свідок; також — підслухувач.
Правопис та відмінювання
Граматичні форми:
н. прислух, р. прислуху, д. прислухові, з. прислух, о. прислухом, м. прислухові, к. прислуху