Словник Української Мови
Буква
1. Короткий, стійкий у мовленні народний вислів, який містить повчальну думку, життєву мудрість, практичну настанову або гострий висновок із спостережень за життям, часто має образну, метафоричну форму та ритмічну будову.
2. У лінгвістиці — вид фразеологічної одиниці, цілісне, граматично оформлене речення, що входить до складу фразеології мови як її незмінний елемент.
Приклад 1:
Пам’ятаєш таке прислів’я: «Transit gloria mundi…» А проте це, звичайно, дурниця! Просто в серці мені убого.
— Тютюнник Григорій, “Вир”
Приклад 2:
При тім у поясненні додав латинське прислів’я: Alia res sceptrum, alia plectrum, тобто: одна справа пастирський жезл, а інша – пастуша сопілка. Єпископ, обернувши своє незнання у його непослух і зарозумілість про свою вченість у горд ість і високомірність його, дав таке власноручне розпорядження при доповіді в консисторії: “Хай не живе в моєму домі той, хто творить гординю”.
— Тютюнник Григорій, “Вир”
Приклад 3:
Афонька заледве дістався до весільного дому, сповнивши прислів’я: “Спішив на обід, та й вечері не застав”. “Хто спішить, – насмішить”.
— Тютюнник Григорій, “Вир”