Словник Української Мови
Буква
1. Абстрактний іменник, що означає властивість бути природним, відповідність законам природи, органічність, відсутність штучності або натягнутості.
2. У філософії та мистецтві — характеристика явища, твору чи поведінки, що відзначається простотою, невимушеністю та гармонією з навколишнім середовищем або внутрішньою суттю.
3. У побутовому вживанні — щирість, спонтанність у висловлюваннях, емоціях або діях, що не є наслідком примусу чи гри.
Приклад 1:
Зрідка, бо вже якось зникла та колишня простота й природність у стосунках. Мене завжди приймали дуже радо й привітно, я б сказала, навіть із ніжністю, але я відчувала різницю сфер… Та я любила просторий, завалений паперами робочий кабінет Павла Григоровича, милувалася портретом його матері, що висів на стіні в їдальні, — сувора і разом з тим лагідна краса обличчя, освітленого зсередини внутрішнім вогнем.
— Коцюбинська Михайлина, “Книга споминів”