Словник Української Мови
Буква
1. Короткий але глибокий за змістом оповідний твір, що містить моральне повчання або філософську ідею; жанр, близький до байки чи алегорії.
2. У літературознавстві — назва літературного жанру або конкретної творчої маніери письменника, що характеризується поєднанням реалістичного оповідання з символічним, притчевим змістом (наприклад, “приповісті” Василя Стефаника).
3. Застаріле значення: повчання, настанова, моральний висновок, що випливає з якоїсь історії чи події.
Приклад 1:
— Ви забули євангельську приповість про тую вдовичину лепту, яка єдино може моральну ціну… Ат! Уже бачу, що на мою згадку про християнство у вас на обличчі перебіг осміх… Ну, то знайте: звичайного християнства з його трьома богами та з попівством я й сам узагалі дуже не люблю; але ж наївні й правдиві євангельські притчі мені сильно подобаються.
— Тютюнник Григорій, “Вир”
Приклад 2:
Приповість. I Коло Умані, чи лучче — в Уманщині, і було і є сільце — хоч би й Солодьками його назвати.
— Тютюнник Григорій, “Вир”