припарка

Приклад 1:
Турн тяжку боль одоліває, К Енею руки простягає І мову слезную рече: «Не жизні хочу я подарка; Твоя, Анхізович, припарка За Стікс мене поволоче. Но єсть у мене батько рідний, Старий і дуже ветхих сил; Без мене він хоть буде бідний, Та світ мені сей став не мил; Тебе о тім я умоляю, Прошу, як козака, благаю: Коли мені смерть задаси, Одправ до батька труп дублений; Ти будеш за сіє спасенний, На викуп же, що хоч, проси».
— Самчук Улас, “Марія”

Приклад 2:
— а тепер нумо, рушничком розтерлася, а тепер нiчний “Oil of Olay”, оно вiн чорнiє на поличцi, спершу на шию, тодi на лиця, цяп‑цяп, кiнчи‑ками пальцiв, помасажуй трошки, ну от, готово, i слоїчка закрити не забудь — а тепер уже й кладися до лiжка, як Бог приказав), — i все то як мертвому припарка: несподiвано видибаючи собi назустрiч iз випадкових, на повний зрiст, дзеркал, вуличних i крамничних, вона першої митi не впiзнає цiєї бабери в знайомих елегантних строях, i справа навiть не в страхiтливiй шкiрi, вiдразу на кiлька рокiв змарнiлiй (треба б менше курити…) i поплямленiй слiдами од прищiв, i не в брезклому, якомусь обдемкувато‑бридливому, мов спущений м’яч, зачерку долiшньої половини обличчя (так i жди: iно розтулить пельку, зараз скиглити почне! ), а от — щось невловно змiнилося в цiлiй постатi, в рухах, в ходi: щезла та неповстримна розгонистiсть лiтака перед злетом, що завжди в нiй була, i — знявши димчасто напиленi окуляри, придивлялася: атож, погас зiр — не вдаряли бiльше очi з обличчя прожекторами, а ховались у нього з такою заплаканою мукою, що самiй хочеться чимскорше перевести погляд кудись‑iнде.
— Забужко Оксана, “Польові дослідження з українського сексу”