Словник Української Мови
Буква
1. Діалектне позначення невеликої прибудови до основної споруди, часто зробленої з легких матеріалів; прибудова, присінок, сіни.
2. У спеціалізованому контексті (наприклад, у лісівництві чи сільському господарстві) — ділянка землі, що примикає до чогось, або невелика додаткова частина основного об’єкта (наприклад, ділянка лісу, поля).
Приклад 1:
Бо Лаговський мав чутливу, навіть сентиментальну українську вдачу; сентиментальність його, як звичайно в хоровитої людини, була аж надмірна; Аполлон і Костянтин були типові репрезентанти тієї значної, може, й переважної частини російської інтелігенції, що в її жилах тече примішка романтичної німецької крові і що вона більше втішається російськими перекладами з Гейне, ніж своїми рідними російськими ліриками. В супротивність до братів — у Володимирові воплотилася рельєфно і безмірно більше, ніж, наприклад, в його матері, ота холодна, твереза, розсудлива, чисто великоруська вдача, що не терпить сентиментів і романтичності, а органічно тягнеться тільки до реалізму.
— Тютюнник Григорій, “Вир”