1. У давньоримській міфології — божество, що охороняє вхід до дому, храму чи міста; дух-охоронець порога.
2. У переносному значенні — символ, втілення, уособлення чого-небудь (наприклад, ідеї, якості, явища).
примар
Буква
Приклади вживання
Приклад 1:
Натомість про неавтохтонів, про зайд, кочівників, приблуд і їм подібних примар відомо нам значно більше. Пригляньмось уважніше до цього карнавалу племен, кожне з яких час від часу проголошується для нас прабать ківським і кожне з яких насправді таким не є, але всі вони разом дійсно повливали своєї мандрівної крові в жили народу, до якого, здається, належу також і я. Оповідей про них найкраще шукати в пам’ятках писемності давніх віків, в усіх цих капітальних зведеннях Геродота, обидвох Плініїв, Страбона, Птолемея, Овідія чи трохи пізніших — Аміяна, Йордана, Прокопія, Псевдо-Маврикія чи навіть арабських, як Аль-Масуді чи Абу-Джармі, в усіх цих прекрасних і дотепних вигадках, що правдивістю своєю спроможні посперечатися ПЕРВЕРЗІЯ 208 хіба що із свідченнями святого Аврелія Авґустина про його подорож до Центральної Африки: «Ще будучи єпископом у місцевості Гіппо, я з кількома рабами-християнами подався в Ефіопію, щоб навчати їх Божого Євангелія.
— Андрухович Юрій, “Перверзія”
Приклад 2:
І в синій темряві, мов ряд примар, Несуть жінки свій вікопомний дар: Ливан і нард, і мірру, і алое. 1921 Агt роеtіса Класики Ви вже давно ступили за поріг Життя земного, лірники-півбоги, І голос ваш — рапсодії й еклоги Дзвенить у тьмі Аїдових доріг.
— Зеров Микола, “Камена”
Частина мови: іменник (однина) |