прилинути

1. Різко, з силою наблизитися, присунутися до когось або чогось, часто з відтінком раптовості або емоційного пориву.

2. Щільно притулитися, припасти до когось або чогось, прагнучи фізичної близькості, захисту або ласки.

3. Перен. Про раптове, сильне відчуття або емоційний стан, що охоплює людину.

Приклади вживання

Приклад 1:
I сниться Орисі, що вона стоїть у березі Дністра, але що вона — не вона, а калина, вся напрочуд вбрана і квіточками, і пишними червоними кетягами; на тім боці проти неї росте явір, та такий стрункий та гарний, що так їй і хочеться прилинути до нього, пригорнутися своїм листям і лагідним шепотінням своїм злитися з могучим шелестом явора. Але бистра вода буркоче, і крутиться, і розділяє їх широкими каламутними хвилями; даремно хилиться калина, даремно простягує вона до явора свої кетяги — їй не дістати його розмаїтого віття… Але що це?
— Невідомий автор, “103 Obloha Bushi Bohdan Khmelnytskyi”

Приклад 2:
Невольнича муза ~20 ÓÐÈÂÊÈ ~ я не знаю імені цього краю як ще не відаю імені щойно збіглої сльози ~ як міг прилинути здпоза високих стін зів’ялий листок щоб отут вмерти і метелик насінини аби ніколи не прорости і як ми люди важкі долею і безкрилі дісталися сюди адже неймовірно ~ життя жовтого листочка що потрапив до тюремного дворика триваліше у людському серці аніж його побратимів на камені міста ~ поряд зі стіною плачу нерушимою стіною стіною смерті та іншими є ще одна цілком реальна це та до якої усім єством я припав намарно сподіваючись вчути твоє дихання Світогляд Святовита 21~~ Господи як ненавиджу цю загиджену мухами жарівку за сіткою хоч би раз поринути у провалля темряви у порожній як небуття сон без віконець у світ всього раз бачив як гори виповнялися то синню то зеленню ніби хтось переливав у них рідини ~ хіба не з твоєї ласки Боже головний гріх зухвальство стало найбільшою чеснотою для поета ~ дай мені змогу найдорожча бути почутим як чую голос дітвори з вулиці ячання трамваю на розі воркування горлички скрегіт ключів аби сказати це не тільки моя вітчизна вона також кожного з вас ~ слова вітчизна і матір такі близькі що між ними хіба може вміститися сльоза І. Калинець. Невольнича муза ~22 ~ та зима була напрочуд сонячна і мавши годину вільного неба над головою я вираховував урок у школі яка за декілька кварталів школярко забудься на мить глянь на це радісне батькове небо ~ яка ти прекрасна у прощальнім вікні чомусь пригадується як наша доня називала ікони віконами ~ сім днів творіння за цими мурами сім днів мертвоти отут на тиждень зі мною без паперу без олівця без всякого сподівання на окрилену думку ~ надибуючи ледь видимі помітки не сумніваюся чия рука їх залишила ожививши двохтисячний підтекст катулла це тільки ти усе старіється під сонцем окрім поезії навіть сам вислів про старіння ~ подайте замурованому в келії останню милостиню одну скупу мелодію один маленький Світогляд Святовита 23~хорал баха всього через вулицю світяться вітражі органного залу ростуть гучні склепіння крихту музики винесіть ~ два тижні не підозріваючи я замешкував разом із вбивцею частував його помаранчами колядували на Різдво два тижні посміхався до нього нині вже певно нема його серед живих простіть мені мамо і тату зґвалтованої у львівських ярах я також батько дівчинки ~ ця тиша не для нас для цвіркунів і вартових ~ я не можу сказати цей вірш для шуфляди хай вилежиться до слушного моменту і не тільки тому що вірш не пишеться і стола нема зі шуфлядою але й надія на слушний час надто мізерна ~ маю жаль до цієї чужої землі вона також родить квіти за якими я плачу І. Калинець.
— Андрухович Софія, “Фелікс Австрія”

Частина мови: дієслово () |