Словник Української Мови
Буква
1. У царській Росії — службовець, який виконував поліцейські обов’язки в селі, підпорядкований становому приставу.
2. Застаріла назва для управителя, наглядача або помічника купця, який керував торгівлею в лавці, на складі або приглядав за роботою інших службовців.
3. Переносно — той, хто сліпо та ретельно виконує чиїсь накази, слухняний виконавець чужої волі (зазвичай із негативним відтінком).
Приклад 1:
А прикажчик же що?
— Карпенко-Карий Іван, “Безталанна”
Приклад 2:
На подвiр’ї стояв прикажчик i серед крикiв та зойку приймав матерiал. Андрiй бiгав од саней до саней, обмацував дерево, стукав по цеглi, заглядав кожному в очi, немов питався, чи правда?
— Самчук Улас, “Марія”
Приклад 3:
Не сам Хома, прикажчик казав. Вуси ще бiлiшими стали на червонiм виду, i очi лiзли наверх.
— Самчук Улас, “Марія”