Словник Української Мови
Буква
1. Такий, що став менш гучним, інтенсивним або яскравим; зменшеної сили, насиченості (про звук, світло, колір тощо).
2. У фонетиці: такий, що вимовляється з меншою напругою мовних органів і без участі голосу (про приголосний звук).
3. Перен. Такий, що не виявляється відкрито, повною мірою; стриманий, непомітний.
Приклад 1:
!» Коли начальство нарешті пішло геть, пригрозивши, що вся тюрма буде покарана (тим ствердивши, що їхні розшуки скінчилися пшиком, якщо мають карати всю тюрму, а не Металіді з капелою), коли за ними зачинилися двері, в камері довго стояв приглушений сміх. Той сміх урвав наглядач.
— Невідомий автор, “013 Bagryanyy Ivan Sad Getsymanskyy”
Приклад 2:
Але не встигла ранiшня тиша ковтнути ще тупiт кiнських копит, як знадвору влiтає в хату приглушений гомiн i тiльки високий жiночий голос рiже його, як поломiнь дим.
— Самчук Улас, “Марія”