придивлятися

Приклад 1:
скарб, що допоможе людям стати шляхетнішими, добрішими й терпимішими один до одного, і цей скарб, котрий з незбагненної ласки чи примхи долі потрапив до Цизьових грудей, досі марніє, бож він, Цизьо, ані трохи не скористався з нього, хоч і нахвалявся старчикові, що скористається, тільки на те все якось не траплялося нагоди, бо Цизьо, зосереджено торуючи нові стежки в житті, не мав часу надто придивлятися до того, що містилося в його власних грудях, відкладаючи це на пізніше, коли він матиме для себе більше дозвілля й внутрішньої рівноваги, і от тепер на те виявилося запізно, однак єдина продухвина, що її ще тримало Провидіння для Цизя (і, властиво, саме оповідки кентавра й надоумили його, що це тепер єдиний його, Цизів, обов’язок, остання рятівна соломина на цьому світі, оскільки нічого іншого він за браком часу вже не втне), — це негайно передати цей скарб у спадок іншим, навіть якщо внаслідок цього передання він, Цизьо, й мусітиме загинути. Звісно, всі ці роздуми опали Цизя так зненацька, що він не встиг оговтатися (надто вже це сталося блискавично, та й де ж би він, Цизьо, міг здогадатися, шо саме тієї миті на нього чекає найбільше випробування?
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”

Приклад 2:
Тут впору розреготатися — бодай тому, що цiєї осенi, через силу волочачи своє нещасне, пригноблене тiло вулицями чужого мiта, ти вперше спiзнала самопочуття невидимки — не вiдразу навiть i втямила, в чiм рiч, а втямивши, почала чiпко придивлятися: атож, так i є — зустрiчнi мужчини ковзали по тобi байдужливими, незрячими поглядами, як по неживому предмету, i навiть в автобусi, зближаючись, пiдiпхана тлумом, на ризиковану вiдстань до чиєї‑небудь крижастої спини з хокейною емблемою, ти не вловлювала того блискавичного, промельком, тварного iмпульсу, — скинутись, озирнутись, — що то вмикається в них вiдрухово, просто на запах жiнки, але не тiльки: насправдi‑бо вони — може, хiба крiм зекiв та солдатiв, пошизiлих од абстиненцiї бiдак, — вiдзиваються не так на жiнку, як на жодним приладам не пiддатнi, купно наведенi на цю жiнку частоти всiх iнших мужських домагань, котрi в цiй хвилi облягають її (а мене якраз у цiй хвилi не облягають!) густо наелектризованою еротичною хмарою — недарма кажуть, що засватана дiвка всiм подобається: ось це i заводить їх по‑справжньому, змушує пашiти од ярости роздутими нiздрями й бити в землю копитом од нетерплячки — дух суперництва, хiть перемагати, виклик на герць, нечутний звук бойової сурми, що коливає повiтря, ненастанна потреба доводити власну зверхнiсть над усiма iншими, дарма що нiколи не баченими: “Ти менi скажи — тобi з чоловiком добре було?”
— Забужко Оксана, “Польові дослідження з українського сексу”

Приклад 3:
А якби Зiнько з нею одружився, то, може б, її й читати можна навчити… i до своїх думок прихилити… Так думав Зiнько про Левантину i почав придивлятися до неї, зачiпав її розмовами. Дiвчина червонiла, але розмовляла з ним залюбки.
— Невідомий автор, “186 Sieried Tiemnoyi Nochi Boris Dmitrovich Grinchienko”