1. Завдати комусь, чомусь шкоди, збитків, страждань; нашкодити, зробити щось неприємне.
2. (у конструкції з інфінітивом) Стати причиною, джерелом чогось; спричинити, зумовити.
причинити
Буква
Приклади вживання
Приклад 1:
І от тоді часом двері їхніх покоїв як стій одчинялися ніби з вітру; а коли Костянтин або Аполлон в адамових костюмах підводилися, щоб їх причинити, разом чулося, що хтось утікає, та й, одбігаючи, швидко тупотить ногами; чулося — лунав здушений регіт, і хлопцям оставалося хіба й самим зареготатися. Іноді так само розчинялися самі собою двері й до Володимирової світлиці, але це бувало рідше, бо він доки вдягався, щоб піти зачинити їх, невдоволений бурчав, і того прикрого бурчання не могли дівчата не чути і мусили розуміти, що це сердитий панич.
— Тютюнник Григорій, “Вир”
Частина мови: дієслово () |