протверезити

Приклад 1:
Йому, щоправда, не закарбувалося, що саме спричинило ту бурю, яка мала б його вже тоді трохи протверезити, він пише запам’ятав, що Серафима, позбавлене гострих кутів досконале відлуння своєї матері, раптом наважилася, чи то не зорієнтувавшися, чого від нею хочуть, чи й справді її ненароком штовхнуло висловити щось своє, але вона наважилася, справді наважилася сказати щось, що перечило тітчиним поглядам, вчинок, який на очах його, Сороки, обернув тітку з ніжної матері на бездушного, розрахованого ката, що, не спинений, а ще більше роз’юшений запізнілою мовчанкою зухвалого створіння, методично вириває шматки живого м’яса зі своєї жертви, що, ніби раптом осліпнувши перед двигтющою стіною материної ненависти, схилила голову, загіпнотизовано підставляючи шию під сікач, і цей вигляд винної, а заразом наче неприсутньої Серафими з осклілими очима, збудив у ньому, Сороці, глухе почуття і сорому, і гніву, і ще чогось, що не давалося осмислити, хоч воно й залишило в душі колючку, — почуття, що в них він тоді, не виключене, просто побоявся розібратися, утікши з поля бою, і за цю ледь усвідомлювану втечу доля й примістила його далеко перегодя до тітчиного будинку в Алма-Аті квартирантом, вчителем Оксани-Віки, кухарем, прибиральницею, садівником і, нарешті, й тітчиною продухвиною від того липневого надвечір’я, коли, показуючи йому, Сороці, як треба ставити підпори під надто рясні гілки яблунь, тітка зсудомлено звірилася йому, мовляв, нехай він, Сорока, знає, що тридцять шість років її, тітчиного, життя, пішли нанівець, бо вона, тітка, вигріла на грудях гадюку, гадаючи в засліпленій наївності, що виростила тямущу, поштиву дочку. Тоді в першу мить йому, Сороці, навіть здалося, що тітці потьмарився розум, настільки це було немисленне, аби вона все це справді казала, або що він, Сорока, вимордований нервовою перенапругою, починає розсипатися на кусні й навіч марити, оприсутнюючи те, чого нема, як це стається щоразу, як людина, байдуже, з важливих чи менш важливих причин, трохи попустить унутрішні віжки, але коли якогось чергового разу, вже під час гри в дамки, — а це почало повторюватися мало не щовечора, тітка знову з непослабною затятістю заходилася викривати перед ним ґанджі власної недорікуватої дочки, і коли до нього, Сороки, нарешті дійшло отруйне усвідомлення, що тітка, яка нібито все життя прожила для своєї з подиву гідною посвятою випещеної одиначки, насправді цю саму леліяну одиначку ненавидить за те, що та, подибавши чоловіка (мовляв, подумати лише: проміняти одну- єдину матір на першого-ліпшого бевзя, яких мільйони!
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”