1. У фонетиці та фонології — мінімальна одиниця просодії (інтонаційно-мелодичної організації мови), така як наголос, тон, тривалість, пауза, яка виконує смислорозрізнювальну або формально-граматичну функцію.
2. У лінгвістиці та поетиці — ритміко-інтонаційна характеристика мовлення або вірша, що стосується висоти, сили, тривалості звуків і пауз, яка формує його просодічну структуру.