Словник Української Мови
Буква
1. Переставати тримати злість, образи на когось, відпускати провину; дарувати.
2. Розлучатися з кимось, говорити “прощай” при від’їзді чи розставанні.
3. (заст.) Дарувати, звільняти від якогось обов’язку, боргу чи покарання.
4. (у релігійному контексті) Відпускати гріхи на сповіді; дарувати гріхи померлому за молитвами.
Приклад 1:
Рекрут взявся прощати з селом: — Бувайте здорові і свої і чужі. Як чим докорив-єм, то забудьте, але благословіть у далеку дорогу.
— Зеров Микола, “Камена”
Приклад 2:
Менi не треба прощати, але зробiть, як було в старовину, — покличте сюди громаду. Ще посмiхнулися вороги — хай подивиться громада, як злодiїв катують.
— Невідомий автор, “187 Sini Ietiudi Mikola Khvil Ovii”