Словник Української Мови
Буква
1. (діал.) Те саме, що пропасть — безвісна відсутність, зникнення когось або чогось, часто з негативним відтінком втрати.
2. (розм.) Стан загибелі, знищення, повної втрати; те, що призводить до загибелі або зникнення.
3. (у прямому значенні) Місце, де щось може загинути або зникнути; прірва, безодня.
Приклад 1:
«Ой,— мудрец крикнул,— пропал я, старухо!» Впав бѣдній в яму, одбил себѣ ухо. «Не впал бы ты в ров, безтолковый дѣду, Чему моего не держишся слѣду?
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”
Приклад 2:
Он пропал, Пропал без вести, как пропала Моя девичая краса. А ты слыхала чудеса… Он в гайдамаках отаманом И этот нож мне подарил.
— Невідомий автор, “117 Shevchenkohaidamaky Vyd 2011”