промовляти

Приклад 1:
Голос сопілки [при повторенні гри на сопілці мелодії № 8] починає промовляти словами.) «Як солодко грає, як глибоко крає, розтинає мені груди, серденько виймає…» Ой!
— Українка Леся, “Лісова пісня”

Приклад 2:
Голос сопiлки [при повтореннi гри на сопiлцi мелодiї N 8] починає промовляти словами). “Як солодко грає, як глибоко крає, розтинає менi груди, серденько виймає…” Ой! Що се за сопiлка?
— Українка Леся, “Лісова пісня”

Приклад 3:
Мара! (З невимовною тугою дивиться на неї). О, не журися за тiло! Ясним вогнем засвiтилось воно, чистим, палючим, як добре вино, вiльними iскрами вгору злетiло. Легкий, пухкий попiлець ляже, вернувшися, в рiдну землицю, вкупi з водою там зростить вербицю, – стане початком тодi мiй кiнець. Будуть приходити люди, вбогi й багатi, веселi й сумнi, радощi й тугу нестимуть менi, їм промовляти душа моя буде. Я обiзвуся до них шелестом тихим вербової гiлки, голосом нiжним тонкої сопiлки, смутними росами з вiтiв моїх. Я їм тодi проспiваю все, що колись ти для мене спiвав, ще як напровеснi тут вигравав, мрiї збираючи в гаю… Грай же, коханий, благаю! починає грати. Спочатку гра його [мелодiї N 15 i 16] сумна як зимовий вiтер, як жаль про щось загублене i незабутнє, але хутко переможний спiв кохання [мелодiя N 10, тiльки звучить голоснiше, жагливiше, нiж у першiй дiї] покриває тугу.
— Українка Леся, “Лісова пісня”