прогресист

Приклад 1:
І справді, спіраль торкається грані буття, Іван чує удар у серце, ціпеніючи, що зараз почнеться нескінченний обвал, який уже печинами, жорствою й щораз бриластішими уламками скель гуркотить його серединою, і тоді там, де не стає ні Івана, ні світу, дарма що Іван все це бачить і чує, бо хоча його нема, він якимось робом, і то значно інтенсивніше, ніж будь-коли в дотеперішньому житті, ще є, — висновується сліпучою петлею видиво: галактична спіраль-колесо, яке щойно трощило буття, адже повз Івана тільки но летіли в безвість руїни міст, загиджені з потрощених каналізацій, покалічені вибухом люди, залізяччя й потоки смердючої розмороженої птиці, виригувані розчепіреними, з повідриваними дверцятами холодниками з усіх кінців земної кулі, а, може, й з усіх закутків світобудови, — це саме Горгонне колесо серед свого все- поглинального нищення, нагло, так само спалахом, як і розрослося, втягає в себе зоряні мацаки-трощильні, на очах зменшується, хутко вкривається молоденькою травичкою, як дно на століття підступно пригаслого вулкану, лише на найвіддаленішому відтинку ще кілька секунд видно попередню галактичну спіраль, а тоді й вона береться завогченими луками, й Іван зауважує, що стоїть на березі Дніпра точнісінько, як тоді, коли він, вибравшися як турист на Україну з групою канадських українських прогресистів, яким він на той час симпатизував, як теля, що виросло в достатках Заходу й ще не знає смаленого вовка, паща котрого здалека виглядає коров’ячим вим’ям, повним цілющого марксо-ленінського молока, — відгалузився від групи не так завдяки тому настирливому причепі в Києві, що затявся будь-що-будь відкупити в Івана його єдині джинсові штани, пропонуючи в заміну навіть якість сірі ногавищі, як завдяки побаченню, що того дня так і не відбулося, з Ігорем Шкварком, малярем, полум’яною людиною й великомучеником, з котрим Іван на другий день після прибуття до Києва випадкого познайомився на одному з нудних (у кожному пеклі сидить по праведнику) офіційних прийнять, що мали продемонструвати телятам з-за кордону щасливе життя в найпередовішій країні світу, де за потьомкінськими лаштунками під невщухні сурми про рівність і братерство з ласки старшого братика з Москви, — звідки вже протягом трьох сот років, а тепер особливо люто і в небувалих розмірах, як перед погибеллю, стинають найкращі українські голови, — Мордовією, засланнями, вбивствами, психушками й тортурами на власній «не своїй землі» винищували цілу націю, перетворюючи заляканих, русифікованих недобитків на без’язике малоросійське бидло, поповнити лави якого Ігор відмовився ціною знищеного життя в концтаборі вже після того, як зі скандалом (який же ви прогресист, як ви надто пристрасно вболіваєте за нікому не потрібну, а найменше так званому українському народові, який тільки й мріє, аби дорватися поперед інших до великоросійського корита, вболіваєте за дрібнобуржуазну, а на теперішньому етапі виразно назадницько-мужицьку українську мову в Києві, матері «городов русских»! Запам’ятайте: «русских», а не «украинских»!
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”

Приклад 2:
Філософ був усе-таки старий прогресист та ще й доброї школи, і усяка сушкевичівщина й качальщина була й йому смішна і противна, то ми без великого труда погодились з філософом (а з белетристом ще легше) і поклали навіть на письмі pacta conventa, як ми їх назвали шуткуючи по нашому полтавському звичаю. Ці pacta conventa були, власне, ті самі, котрі уложені були в часи мого пробутку в 1873 р. ві Львові, тобто: «Правда» мусить давати місце голосам усіх українських напрямків, а Товариство імені Шевченка мусить бути осередком наукового й письменського руху всеї України, і статут його мусить бути змінений відповідно тим основам, котрі були уложені в першому редакційному комітеті при моїй присутності ві Львові Як видно з сьогорічних (1888 р.)
— Невідомий автор, “171 Avstro Rus Ki Spomini 1867 187 Mikhailo Draghomanov”

Приклад 3:
— З тебе вийшов би не зовсiм поганий агiтатор-прогресист, — кинула Аглая i демонстративно засвистiла якусь шансонетку. — Ти менi робиш багато честi своєю заявою.
— Невідомий автор, “192 Val Dshniepi Mikola Khvil Ovii”