Значення
-
У праві: обов’язковість для суду прийняти без перевірки та доказування факти, встановлені набутим законної сили судовим рішенням у попередній справі, за умови участі тих самих осіб або їх правонаступників.
-
У логіці та методології: попереднє знання, передумова, положення, що приймається за істинне без доказів на певному етапі міркування чи дослідження.
Правопис та відмінювання
Граматичні форми:
н. преюдиція, р. преюдиції, д. преюдиції, з. преюдицію, о. преюдицією, м. преюдиції, к. преюдиціє