Словник Української Мови
Буква
1. У спосіб, що виражає претензію (прагнення на щось, домагання), зазіхання на щось, часто необґрунтовані.
2. У спосіб, що виражає невиправдану впевненість у своїй значущості, перевазі або особливому статусі; викликано, зі зарозумілістю.
3. Про мистецький твір, поведінку тощо: нарочито ускладнено, вишукано або витончено, часто з метою справити враження, але без глибини змісту; манірно.
Приклад 1:
Жилося нам там дуже зле: тісно, постійні конфлікти з господинею квартири Бібімур-апа (для сторонніх Анна Олександрівна), її дітьми, яких вона назвала вельми претензійно Артур і Герот (?) та чоловіком Салтаном Шагімардановичем, котрий, як вважалося, був на фронті, але чомусь досить часто з’являвся вдома й активно допомагав дружині тероризувати нас.
— Коцюбинська Михайлина, “Книга споминів”