Словник Української Мови
Буква
1. (у християнстві) Епітет, що вживається перед іменем Богородиці (Діви Марії) для підкреслення її найвищої духовної чистоти та безгрішності; святий, непорочний. Наприклад: Пречиста Діва, Пресвята Богородиця Пречиста.
2. (переносне значення, поетичне) Надзвичайно чистий, бездоганний, незайманий; той, що викликає благоговіння. Наприклад: пречиста душа, пречисті думки.
Приклад 1:
Пречистий четвер. Пречистий тлум чекань.
— Невідомий автор, “140 Vybrane Vyd 2016 R”
Приклад 2:
Я пере – конана навіть, що й “музика”, той пречистий type antique, не була б відвернулася від неї. Сама казала, що було б шкода псувати ту наскрізь артистичну індиві – дуальність, що нехай би вижи – вала вповні!
— Невідомий автор, “038 Kobilianska Olga Valse Melancolique Klasika Ukrayinskoyi Lit”