Словник Української Мови
Буква
1. Назва групи середньоіндійських мов та діалектів, що існували приблизно з III століття до н.е. по XII століття н.е. та походили від давньоіндійської мови санскрит; мови, на яких створено значний корпус релігійної (джайнської, буддійської) та світської літератури.
2. У філософії санкх’ї — фундаментальна, первинна матерія, первісна природа, що є основою матеріального світу, одна з двох вічних реальностей поряд з пурушою (духом).
Приклад 1:
У виставі кожен персонаж (цар, полководець, брахман, гетера, сторож, євнух тощо) виголошував репліку чи монолог на «своєму» пракриті. Мовна градація проникла навіть у сім’ю — чоловік розмовляв удома «благородним» санскритом, а дружина — пракритом, який вважався третьосортною мовою.
— Невідомий автор, “003 %91%92%8E%90 %9F %91%92%80%90%8E%84%80%82%8D%9C%8E%83%8E %91%95%8E%84%93 %8E.%8F. %8A%E0%A8%A6%A0%Ad %A2%E1%Ec%Aa%A8%A9 %8A%A8 %A2 %8B%A8%A1 %A4%Ec, 2002. 592 %E1. Isbn 966 06 0245 6”