повнота

Буква:П

Значення

Абстрактний іменник, що означає стан об’єкта, який містить у собі всі необхідні частини, елементи або ознаки; цілісність, завершеність, всеохопність.
Філософський та науковий термін, що позначає вичерпність, тотальність, цілковиту наявність усіх властивостей або елементів певної системи, сукупності.
(У математиці, інформатиці) Властивість формальної системи, за якої в ній можна довести або вивести всі істинні твердження певного класу.
(У побутовому вжитку) Стан ситості, наїденості після прийому їжі.
(Застаріле або поетичне) Товщина, огрядність, повнота тіла.

Граматичні форми:

н. повнота, р. повноти, д. повноті, з. повноту, о. повнотою, м. повноті, к. повното