повноголосся

Значення

1. Фонетичне явище в українській мові, що полягає у вживанні голосних звуків [о], [е] у закритих складах на місці праслов’янських *ъ, *ь (наприклад: *сънъ → сон, *дънь → день), на відміну від інших східнослов’янських мов, де в цих позиціях розвинувся редукований голосний, а потім зник (рос. сон, день) або перейшов в [о] під наголосом (біл. сон, дзень).

2. Власна назва історико-культурного руху та літературного угруповання українських письменників-модерністів початку XX століття (1906–1914), які проголошували національне відродження, зверталися до народної творчості та використовували фонетичний принцип правопису (на противагу етимологічному).

Правопис та відмінювання