1. (діал.) Різкий порив вітру, шквал, вітрова буря.
2. (перен.) Раптовий, бурхливий вияв чогось, потік (наприклад, почуттів, подій).
повій
Буква
Приклади вживання
Приклад 1:
Берлін заскочив його безмежною кількістю лампіонів, розвішених на голих деревах, і не меншою—дебелих повій у ботфортах та з нагайками в руках, які з наростанням сутінків повністю перебирали контролю над усіма ходами й виходами в околицях площі Савіньї та й решти Шарльоттенбурґу. Стас проте не піддався їхнім надто прозорим натякам на пестощі, тим часом загрівши собі місце в недорогій лівацькій рестораційці «Terzo mondo»2, утримуваній 1 Голуб (чеськ).
— Андрухович Юрій, “Перверзія”
Приклад 2:
А оцеї, грушечко, стародавньої мому Митрові: Вінчую тебе щєстєм, здоров’єм, повій, Повіяв вітер, похилив явір стихенька. Верещала, як би з неї хто паси дер.
— Зеров Микола, “Камена”
Приклад 3:
Шинки гудуть, і лине рій легенд про замок і повій, і пасторалі шістдесятих. Sic tranzit glori[1].
— Невідомий автор, “098 Mogilnii Attila Kiyivski Konturi”
Частина мови: іменник (однина) |