Словник Української Мови
Буква
1. (в українській міфології) злий дух, нечиста сила, що, за народними уявленнями, тисне, душить людину під час сну; мара, домовик.
2. (переносне значення) важке, гнітюче відчуття, тривожний стан; тягар на душі, тривога.
3. (діалектне) великий вантаж, тягар, ноша.
Приклад 1:
Там весна — сурма світлого бога, промениста провісниця щастя і праці, а тут дрібний, хоч і приємний епізод, кінець господарчого кварталу й початок руху приміських потягів. Місто вивернулось на сонці великим випещеним котом, примружуючи на світлі безліч очей, потягаючись і позіхаючи від насолоди.
— Підмогильний Валер’ян, “Місто”
Приклад 2:
Я відчула ви – разно жаль за неї… Відтак про- майнув мій погляд, немов потя – гнений невидимою силою, до дверей кімнати, створених ши – роко, де стояв інструмент, – сей її світ. Я опустила наново голову на її коліна і, притиснувши вуста до її руки, попросила тихим голосом, щоб мені заграла Valse mélan co- lique.
— Невідомий автор, “038 Kobilianska Olga Valse Melancolique Klasika Ukrayinskoyi Lit”