поц

Приклад 1:
По­ла­го­див­ши ве­че­рю, во­на вже бiльш i не вхо­ди­ла: са­мi па­ни­чi по­ве­че­ря­ли, i, до­кiн­чив­ши глек з тер­нiв­кою, пан хо­рун­жен­ко хо­тiв вже iти спа­ти, аж ось наш Забрьоха поп­лям­кав, ви­каш­ляв­ся, поц­мо­кав, по­тер уси та й став ту ра­цею ка­за­ти, що йо­му дяк ском­по­ну­вав вже дав­ненько для та­ко­го слу­чаю; от i ка­же: – Ось пос­лу­хай­те, па­ни­чу Йо­си­по­ви­чу, що я вам ска­жу: не­со­роз­мiр­но суть чо­ло­вi­чест­ву єди­ноп­ре­би­ва­нiє i в до­му, i в гос­по­дарст­вi. Вся­коє ди­ха­нiє ша­нується у двой­ст­вi: єди­но чо­ло­вi­ко­вi на пот­ре­бу – по­яти жо­ну i iмi­ти ча­да.
— Квітка-Основ’яненко Григорій, “Конотопська відьма”

Приклад 2:
Аж ось, тiльки що до­чи­та­ли­ся до “во ут­риє iз­би­вах”, аж шасть у две­рi: сваш­ки, свi­тил­ки, бо­яри, друж­ко, пiд­друж­ний, ста­рос­ти; та усе не прос­тi, усе з панст­ва, у кун­ту­шах, у чер­кес­ках, у сук­нях та­ких, що тiльки поц­мо­кай! Ще важ­нiш бу­ли, чим у на­шо­го по­по­ви­ча, що до хви­ло­зох­виї хо­див та, оже­нив­шись на на­шiй дя­кiв­нi, у нас у се­лi по­пом став.
— Квітка-Основ’яненко Григорій, “Конотопська відьма”

Приклад 3:
Він приж­му­рю­вав очі, поц­мо­ку­вав ро­том, тру­сив жи­во­том, а йо­го но­ги, об­рослі, як у вед­ме­дя, незг­раб­но туп­ця­ли на однім місці, зги­на­лись і роз­ги­на­лись, як грубі обіддя. Та­нець, ви­ди­мо, йо­го загрівав.
— Коцюбинський Михайло, “Тіні забутих предків”