потайки

Приклад 1:
аж поки він сам уже коротко перед матурою звернувся потайки за розрадою до баби Юстини, місцевої чаклунки, котра ще перед Онуферковим народженням, розсердившися за визначену їй Ковжуновим батьком, хустівським суддею, незначну грошову кару за якесь надто показне відхилення від закону, зопалу наврочила суддевому тоді ще не народженому синові, що той за неї тричі відсидить у в’язниці, наслідком чого Онуфрій Ковжун мало й не загинув спочатку в угорському, потім у Радянському, а тоді ще в німецькому ув’язненні (і все за ту нещасну люто затоптувану в землю самостійну Україну), хоча баба Юстина, Згодом усім серцем прив’язавшися до Онуферка, щиро потерпала, що не годна повністю відкликати назад навісні слова, шкодуючи Онуферка, який не раз навідувався до неї, — аби вона закрила йому внутрішнє око на минуле й майбутнє, бо він не годен, склавши руки, знести того нелюдського тягару, того нескінченного жаху, що випав на долю українського народу, про кривди якого серед навколишньої вовчої колотнечі за місце під сонцем ніхто й слухати не хотів, зайвий раз нагадуючи м’якосердним, надто незлопам’ятним, надто невивертким гречкосіям-селепкам, що лише «же през шаблі маєм право», і тоді стара баба Юстина, котра, як дехто присягався, пам’ятала в Хусті ще татарську навалу, порадила Онуферкові, як настане повня, піти на Червону гору, лягти серцем на землю, але так, щоб видно було внизу води Ріки й Тиси, й проказати на повен голос, не боячися чортовиння, яке здійметься навколо, навіть якби Онуферкові падали на голову цілі скелі, молитву-закляття, котрої вона його навчить, що, звісно, не затулить йому внутрішнього ока, яке йому відкрила вода мертвих, проте надасть сили витримати випробування, які людина воліла б оминути, бож не дарма він, Онуферко, ковтнув води потойбіччя, хоча це сталося лише тому, що на верхньому кладовищі, — подробиця, котру тепер мало вже хто й пригадує, — похований Омелян Плиска, для одних великий святий, для інших — могутній характерник, і тим, хто випадково напивається з джерела на Замковій горі, час від часу, коли зло надто порушує світову рівновагу, він і дарує нелегкий дар провидця, щоб людям не всихало світло в душі, заважаючи прямувати до свого призначення, — отож, як він, Онуферко Ковжун, усім серцем проказуватиме молитву-закляття, кожною клітиною свого єства прагнучи порятувати всіх нещасних і покривджених, то жар тієї молитви-закляття оприсутнить у ньому промінь, на якому тримається і з якого виникає всесвіт, і тоді йому, Ковжунові, вдасться так довго, як він чутиме в собі той промінь, знешкоджувати найлютіші звірства, що діються на землі, а зокрема «на нашій, не своїй» Україні, тільки нехай він не жахається, що коїтиметься в його власних грудях (хоч саме тут їй не вільно давати йому, Онуферкові, докладні вказівки чи пояснювати, чому саме не вільно) тому, що той промінь важко витримати смертній людині, може, навіть ще важче, ніж знання минулого й майбутнього, в чому, зрештою, Ковжун сам пересвідчився, бо тоді, як він на Червоній горі припав серцем до землі, проказуючи молитву-закляття баби Юстини, груди йому розкрилися, і він побачив перед собою над Рікою й Тисою, а заразом і в самому собі всю світобудову, і тоді розслоєний голос у ньому, який містив усі голоси минулого й майбутнього, вимовив іскру, з котрої Онуферкові й засвітилося в мозку: всесвіт — це видима частина Бога, хоча людським розумом того не збагнути, проте, як на людську мірку, — то це виглядає так, — і тоді Ковжун і побачив, як з мачини виснувався еліптичний промінь, промінь-яйце, далеко страшніший і могутніший, ніж усе досі уявлюване й знане, і (значно смертельніший, ніж найсмертоносніше, згодом повідкриване, проміння на подобу лазера, над яким, — як це Ковжунові понад півстоліття після видива на Червоній горі розповів Мусько Старунько, потерпаючи за все людство, а особливо за так хижо винищувану без’язику й не оснащену залізними ліктями Україну, яку старші браточки заповзялися звести до погною для єдинонеділим- ної нації, оскільки, мовляв, за тоталітарних режимів, — а вони моровицею ширяться по всій плянеті, наближуючи сурми Страшного Суду, — щораз нові відкриття, не унапрямлювані етикою й сумлінням, — бо що духовному плебеєві-безбатченкові етика й сумління? — пануй і розпаношуйся зараз, «а там — хоч потоп!
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”

Приклад 2:
Цю безцінну знахідку було вивезено потайки до Німеччини. Проте істориків найбільше порадувало виявлення в Ахетатоні великого царського архіву — близько 400 дипломатичних кореспонденцій XIV ст.
— Невідомий автор, “003 %91%92%8E%90 %9F %91%92%80%90%8E%84%80%82%8D%9C%8E%83%8E %91%95%8E%84%93 %8E.%8F. %8A%E0%A8%A6%A0%Ad %A2%E1%Ec%Aa%A8%A9 %8A%A8 %A2 %8B%A8%A1 %A4%Ec, 2002. 592 %E1. Isbn 966 06 0245 6”

Приклад 3:
— “Нi, — смiялась вона — тихенько, щоб не розхлюпати наллятої в неї по вiнця нiжностi, — нi, серденько, сьогоднi — нi” — а проте це, либонь, i була, з першої ночi, головна зачаєна думка, пiдводна течiя тої любовi: синочок, Данилко, потайки визначила вона, — вкритий лоскотливим курчачим пушком чолопок, жаб’ячи скорченi нiжки, крихiтнi пуп’янки пальчикiв, ай, Боже ж мiй! — у снах вона жадiбно тулила його до грудей: якiр, що утримує при життю, той, без якого ми, дiвоньки, на цiй землi неповноправнi, “непрописанi”: не слово, чи бодай лiтера, в текстi, а випадкова капка на берегах, — а вiршi тимчасом глухо бубонiли самi до себе, розпадаючись рiзноголосям: “Зимно менi, коханий.
— Забужко Оксана, “Польові дослідження з українського сексу”