Словник Української Мови
Буква
1. Дія за значенням посягати; спроба заволодіти чим-небудь, захопити щось, зазіхнути на щось, а також намір заподіяти шкоду, порушити чиїсь права, інтереси тощо.
2. У кримінальному праві: протиправна дія, спрямована на заподіяння шкоди об’єкту, що охороняється законом, але не доведена до кінця з причин, що не залежали від волі винуватця.
Приклад 1:
Сімейне поле обгороджувалося малою межею, посягання на яку так само вважалося злочином. Землю в Ассирії можна було купити й продати, але за погодженням з общиною.
— Невідомий автор, “003 %91%92%8E%90 %9F %91%92%80%90%8E%84%80%82%8D%9C%8E%83%8E %91%95%8E%84%93 %8E.%8F. %8A%E0%A8%A6%A0%Ad %A2%E1%Ec%Aa%A8%A9 %8A%A8 %A2 %8B%A8%A1 %A4%Ec, 2002. 592 %E1. Isbn 966 06 0245 6”