1. Напрям у європейському образотворчому мистецтві кінця XIX — початку XX століття, що виник як реакція на імпресіонізм і характеризується прагненням до більшої структурності, символічності та експресивності форми, використанням локального кольору, підсиленням уваги до конструкції твору та його декоративних можливостей; представники — Поль Сезанн, Вінсент ван Гог, Поль Гоген, Анрі де Тулуз-Лотрек.
2. Період у розвитку живопису, що охоплює творчість художників, які працювали після імпресіоністів, розвиваючи та переосмислюючи їхні відкриття в різних індивідуальних манерах, що згодом призвело до виникнення ключових течій модернізму.