1. Перемовитися з кимось тихо, наблизившись до вуха, щоб інші не почули; говорити пошепки.
2. Розмовляти тихо, ледве чутно; шепотіти.
3. Перен., розм. Тихо та непомітно обговорювати когось, щось, часто з несхваленням; пліткувати.
пошептати
Буква
Приклади вживання
Приклад 1:
На світі всячину я знаю, Хоть нікуди і не ходжу, І людям в нужді помагаю, І їм на звіздах ворожу: Кому чи трясцю одігнати, Од заушниць чи пошептати, Або і волос ізігнать; Шепчу – уроки проганяю, Переполохи виливаю, Гадюк умію замовлять. Тепер ходімо лиш в каплицю, Там Фебові ти поклонись І обіщай йому телицю, А послі гарно помолись.
— Самчук Улас, “Марія”
Частина мови: дієслово () |