Словник Української Мови
Буква
1. Невеликий населений пункт, зазвичай сільського типу, що має власну назву та адміністративні межі, часто менший за село або є його складовою частиною.
2. Спеціально організоване нове поселення, створене для робітників певного підприємства, будівництва або для мешканців, що переселяються з іншої місцевості (наприклад, робітниче селище, курортне селище).
3. У широкому вжитку — невелика група жител, окремо розташованих поблизу міста чи села; виселки, хутори.
Приклад 1:
…А за Тайгайським мостом, де починається робiтничий поселок: — реальнi результати капебеу. То заводський квартал, що вже не мовчить — вийшов iз нiмого мертвого кола й шпурляє в блакитнi межi крицевий i грiзний клекiт.
— Невідомий автор, “187 Sini Ietiudi Mikola Khvil Ovii”
Приклад 2:
— Який все-таки культурний поселок, — сказав ревiзор, зупиняючись в тiнi спаленого сонцем дерева. — Не можна його рiвняти з нашими селами.
— Невідомий автор, “187 Sini Ietiudi Mikola Khvil Ovii”