Словник Української Мови
Буква
1. Історична назва адміністративно-територіальної одиниці в Київській Русі, міста, що було центром княжого управління, а також самої посадницької влади.
2. У Російській імперії — торгово-ремісниче передмістя або селище за межами фортеці, кремля, часто позбавлене міських прав.
3. Застаріла назва посади (службового становища, обов’язків) або місця, де хтось посаджений (наприклад, для варти).
Приклад 1:
Цей елітний прошарок понавидумував для себе безліч всіляких посад, аби тільки зручніше вмоститися біля державного корита. Це — «завідуючий всім, що є і чого немає» (царський скарбник), «керівник пустині», «начальник доручень», «начальник царського туалету», «сторож царського гардеробу», «майстер і носій царських сандалів», «лікар лівого ока царя», «лікар правого ока царя» і т. ін.
— Невідомий автор, “003 %91%92%8E%90 %9F %91%92%80%90%8E%84%80%82%8D%9C%8E%83%8E %91%95%8E%84%93 %8E.%8F. %8A%E0%A8%A6%A0%Ad %A2%E1%Ec%Aa%A8%A9 %8A%A8 %A2 %8B%A8%A1 %A4%Ec, 2002. 592 %E1. Isbn 966 06 0245 6”
Приклад 2:
Пiсля сього посватаних i посадили, звичайно, на покуть, на посад. Батько сiв бiля зятя, а , звiсно, поралась, сама i страву на стiл подавала, бо вже Марусi не годилося з посаду уставати.
— Самчук Улас, “Марія”
Приклад 3:
Нехай мiй голубчик, мiй жених-удовець нехай сiда на посад сам собi. Василя нема!
— Самчук Улас, “Марія”