Словник Української Мови
Буква
Історичний термін, що означає процес законодавчого та фактичного закріпачення селян, перетворення вільних землеробів на кріпаків, прикріплення їх до землі та особистої залежності від феодала-землевласника.
У переносному значенні — позбавлення свободи, незалежності, прав; поневолення, підпорядкування.
Приклад 1:
Кабан — це персонаж другої половини XVIII ст., коли в період покріпачення бідного козацтва частина заможних козаків прагнула титулами і чинами закріпити своє становище серед панської верхівки. Ось чому досліджувати ідейний зміст байок Сковороди означає власне розглядати його філософські погляди, оскільки байки органічно вписуються в філософську концепцію мислителя.
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”
Приклад 2:
Далі налягло поневолення, покріпачення, задурманювання свідомості, послідовне занижування морального, освітнього, духовного рівня «простих людей». І коли сталася, вибухла революція, що принесла неминучі зміни і великі надії — разом, звичайно, з муками і кров’ю, десятилітній Іван Лозов’ягін це сприйняв не як історичну аномалію, не як відхилення від верстової дороги вселюдського розвитку, а як єдино можливий порятунок для змученого, виснаженого українського народу — порятунок, бо тільки таким, революційним шляхом сягнути можна було і соціального, і національного визволення.
— Невідомий автор, “013 Bagryanyy Ivan Sad Getsymanskyy”