покотом

Значення

1. Тлумачення із “Словника української мови”* П О КОТОМ , присл. 1. Один біля одного , без певного порядку . На полу .. покотом лежали скулені од холоду троє дітей ( Вас ., І, 1959, 301); Спати полягали [ подорожні ] всі покотом на сіні у повітці (Гжицький, Чорне озеро , 1961, 237). 2. розм. По всій поверхні , на всьому протязі , без перерви ; суцільно . Покотом лежали незаймані густі родючі ниви ( Кач ., Вибр., 1953, 41); Тихо пок о том лежало кругом многоцвітнеє поле ( Тич ., І, 1957, 105); // Підряд , одного за одним . Покотом же косило тоді дітей – з вулиці в вулицю ( Крот ., Сини .., 1948, 26). 3. також із прийм . з а, діал. Усі разом . Вони так і заплакали покотом (Федьк., Буковина , 1950, 103); Жінки , діти , чоловіки і старці , всі за покотом виринули з села , щоби не дати панові заняти [ зайняти ] пасовиська (Фр., II, 1950, 53). 4. розм., рідко . Котячись . – То покотом , то поповзом , то підскоком таки якось доп’ялась [ пані ] до порога ( Вовчок , VI, 1956, 333). Тлумачення із “Словника української мови”* ПОК І Т , к о ту, ч., рідко . Похилена поверхня чого-небудь , пологий спуск ; схил . Вода оддавала весь зелений покіт узгір’я ( Вовчок , І, 1955, 352). На пок о ті в і ку – те саме , що На сх и лі в і ку ( див . схил ) . І вчителям своїм на покоті віку Клонюсь я пам’ яттю і похвалу складаю (Рильський, Поеми , 1957, 249).

Правопис та відмінювання